1 березня у селі Фонтанка відбулися урочистості, присвячені перепохованню воїна-інтернаціоналіста Сергія Дем’янчука. У зв’язку з тим, що наразі у Фонтанці триває перенесення кладовища, сільська рада виступила з ініціативою урочистого перепоховання молодшого сержанта Сергія Дем’янчука, котрий 1984 року повернувся з Афганістану до рідного села у труні… У церемонії взяли участь рідні загиблого, голова сільської ради Віктор Мовчан, голова районної Спілки ветеранів Афганістану Олег Бушин, однополчанин Сергія Анатолій Калюжний, воїни 28-ої окремої механізованої бригади та місцеві мешканці. Сергій Дем’янчук – кавалер ордену Бойового Червоного Прапора та ордену Червоної Зірки. Орден Бойового Червоного Прапора Сергій отримав за самовідданий подвиг, здійснений ним під час бою. … Того дня десантно-штурмова група, в якій служив Сергій, висадилася на одному з афганських плато. Висадилася просто у засідку, влаштовану душманами. Зав’язався кривавий нерівний бій, під час якого санінструктор Дем’янчук, як завжди, рятував своїх бойових побратимів. На щастя, надійшло повідомлення про підкріплення. Чекати на додаткові сили лишалося зовсім небагато – однак що значить «небагато», коли у запиленому повітрі між чужих кам’яних брил на тебе чекає смерть? Поранено командира групи, і у ворожому оточенні кожна хвилина, спливаючи кров’ю, може стати для нього останньою. Товариші вмовляють санінструктора: незабаром надійде допомога, командира буде врятовано. Але він не збирається споглядати з укриття, як від ран помиратиме командир їх ДШГ. Молодий санінструктор рушає вперед, дістається до пораненого і повертається з ним назад. Коли до укриття лишалося декілька метрів, назустріч їм вийшов душман… Вісім куль легко увійшли в тіло молодшого сержанта, котрий до останнього захищав командира і таки виніс його з поля бою. Підкріплення ж прийшло майже відразу, але запізнилося на цілу вічність. Орден Бойового Червоного Прапора та отриманий трохи раніше за інші бойові заслуги орден Червоної Зірки прийшли у Фонтанку одночасно – і занадто пізно. Нині ж у селі є вулиця імені Сергія Дем’янчука, а на фасаді школі, де він навчався, знаходиться меморіальна дошка. У перший день весни бойові побратими та військовослужбовці віддали молодшому сержантові Сергієві Дем’янчуку останні військові почесті – і небо ще раз здригнулося від горя чужої війни, котра забрала наших, а не чужих земляків. Вічна пам’ять і вічний уклін…
