Пане Андрію, проінформуйте, будь ласка, наших читачів про те, скільки дітей різноманітних соціальних категорій перебувають на обліку служби у справах дітей і яка допомога їм надається?

Зараз на нашому обліку перебувають 277 дітей-інвалідів, 128 неблагополучних сімей, в котрих виховуються неповнолітні, 356 малозабезпечених сімей. 129 дітей нині перебувають у дитячих державних закладах, ще 118 – під опікою. Вже в цьому році під опіку було взято сімох дітей, і найближчим часом планується охопити цією формою сімейного виховання ще дванадцятьох. Крім того, минулого року у нашому районі, як відомо, було створено два дитячі будинки сімейного типу, в яких наразі виховуються 14 дітей, та дві прийомні сім’ї, у кожній з яких батьківську турботу отримали по двоє малюків. Слід відмітити, що кількість дітей, котрими опікуються наші дитбудинки сімейного типу, поступово зростає. Цього року ми плануємо створити ще одну прийомну сім’ю.
Всі ці діти перебувають у сфері постійної уваги з боку районної влади. Ми створили повний банк даних по всіх категоріях неповнолітніх, аби матеріальна допомога надавалася їм вчасно та якісно, тобто, щоб вони отримували саме те, чого потребують на даний момент. Менше, ніж за три останні місяці райдержадміністрація надала матеріальну допомогу 14 сиротам було надано грошову допомогу на загальну суму 6350 грн., 3 сиротам та 3 дітям-інвалідам було подаровано побутову техніку, ще 16 дітей пільгових категорій отримали грошову допомогу на загальну суму 12 900 грн. Ми прагнемо, щоб жодна така дитина не залишилася без уваги влади.
До речі, під час підведення підсумків 2007 року в Одеській облдержадміністрації начальник служби у справах дітей ОДА Людмила Швирьова відзначила позитивний досвід роботи Комінтернівської служби щодо розвитку форм сімейного виховання.

Можна лише уявити, як це: виховувати понад десятеро дітей, котрі, до того ж, мають чималий негативний досвід – досвід «до», якщо можна так сказати.

Це й справді важко, і тут лише величезна любов до дітей, увага та терпіння можуть дати позитивні плоди. Слава Богу, наші батьки-вихователі (родина Алли й Олександра Шумейків та Ірини й Анатолія Плісків) володіють цими якостями у повній мірі.
Хочу зазначити, що величезну підтримку нам надає християнська місія милосердя «Благодать», з якою ми налагодили тісну співпрацю минулого року. Місія надає дуже значну матеріальну допомогу родинам, котрі взяли на виховання дітей і, до того ж, здійснюють постійне патронування таких сімей. Крім того, вони надають подарунки дітям з малозабезпечених та неблагополучних сімей до різноманітних свят, передають свій досвід сімейного виховання, накопичений у європейських країнах, де діє місія.

Дійсно, усиновлення у європейських та країнах Північної Америки є поширеною справою: ми постійно читаємо про те, як дітей з неблагополучних країн, і особливо дітей-інвалідів усиновлюють мешканці заможніших країн, в тому числі нерідко це роблять відомі люди. Чи часто українці наважуються на такий відповідальний крок, як взяття на виховання нерідної дитини?

Поки що ми значно відстаємо у цьому питанні. Наприклад, з чималої кількості сімей, котрі взяли дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку, лише близько 10 відсотків є біологічно чужими цим дітям: в основному це близькі родичі, наприклад, бабусі та дідусі або тітки чи дядьки.
Якщо говорити про усиновлення, то у більшості випадків громадяни спочатку оформлюють над дітьми опіку, і вже потім наважуються на усиновлення. Чому? Причини є різні, але основна – величезна відповідальність, котру бере на себе усиновлювач. Адже дуже важливо усвідомити, що усиновлення — це назавжди, тому потенційні усиновителі повинні зважити своє ставлення до усиновлення, ситуацію у родині, а також причини, які спонукають їх до усинов¬лення. Важливо, щоб люди, які наважилися на усиновлення, робили це, добре розуміючи, що це рішення при¬зведе до певних зобов’язань, витрат часу, енергії та фінан¬сів, переміни стилю життя та емоційних змін.

У яких випадках люди хочуть усиновити дитину?

Часто причиною є відсутність дітей у подружжя, і усиновлення є для них гарною можливістю виховати дитину. Але до нас звертаються і сім’ї, котрі вже мають наро¬джених дітей, але бажають до¬помоги ще одній дитині, відчуваючи, що мають для цього необхідні фінансові та морально-психічні ресурси.

Якось довелося почути таку фразу від людини, котра вирішила всиновити дитину: «Через сто років ніхто не згадає, скільки в мене було грошей на рахунку, у яко-му чудовому будинку я жив, на якому сучасному автомобілі їздив. Через сто років мене згадає тільки дитина, якій я до¬поміг». Але чи так легко допомогти таким дітям, котрі залишилися без батьківського тепла?

Усиновлення — це юридичний процес, під час якого рішенням суду створюються нові, постійні від¬носини між батьками та дитиною, і який полягає у передачі батьківських прав та обов’язків від однієї родини до іншої. Це прийняття у сім’ю дитини на правах народженої, з усіма правами та обов’язками, як з боку дорослих, так і з боку дитини. Разом з тим, усиновлення є складним емоційним про¬цесом. Нерідко дорослі уявляють свою майбутню дитину, дещо ідеалізуючи її, наприклад, обов’язково малюють її в своїй уяві гарною, усміхненою і неодмінно вдячною. Але у більшості випадків дитину треба тривалий час учити посміхатися, учити заново довіряти дорослим, котрі колись уже дуже сильно образили її.
Зазвичай діти, які перебували в державних дитячих закладах або в несприятливих умовах, відстають від своїх однолітків у побутових, соціальних навичках, дошкільній та шкільній підготовці. Крім того, дитина має свою, особливу, поведінку, свій характер і, безумовно, своє минуле, соромитися якого дитина ні в якому разі не повинна.
Подяки від дитини чекати не треба: задумайтеся, чи часто ви особисто висловлювали вдячність своїм батькам? Спочатку, коли дорослі взяли на виховання дитину, стосунки у сім’ї, як правило, налагоджуються дуже швидко. Дитина намагається сподобатися прийомним батькам, робить усе, щоб вони не відмовилися від неї і не повернули назад. Потім настає другий етап: дитина «перевіряє» батьків, випробовуючи їх у різні способи, часто не надто приємні. І тут уже може бути лише два варіанти розвитку подій: або сім’я лише стане від цього міцнішою, і батьки зможуть становити теплі, дружні стосунки з дитиною, або ж ні…

Мабуть, не секрет, що деякі громадяни, котрі вирішили взяти на виховання дитину, насправді прагнуть досягти інших цілей…

На жаль, трапляються і такі випадки, адже держава виділяє значні кошти на утримання прийомних дітей. Тож служба у справах дітей стає своєрідним фільтром, завданням якого є не допустити таких випадків, коли дитина опиниться у ненадійних руках. Процедура усиновлення вимагає підготовки великого пакету документів, і це є певною перевіркою для майбутніх батьків: під час збирання документів вони можуть ще раз добре обміркувати своє рішення, і буває так, що потенційні усиновлювачі відмовляються від свого попереднього рішення. Але це на краще: куди гірше було б, якби потім їм довелося повернути дитину назад до притулку, і це стало б величезною травмою для малюка.

А чи планується в Комінтернівському районі створення соціальних закладів для запобігання дитячій безпритульності та бездоглядності?

Дійсно, запобігання таким негативним суспільним явищем, як відмова матері від власної дитини, є завданням влади. Саме тому в цьому році на території Кіровської сільської ради планується відкрити спеціальний центр для матері і дитини, де буде надаватися всебічна допомога матерям, котрі опинилися у складних життєвих обставинах, зазнали насильства у сім’ї, не мають постійного місця проживання тощо. Крім того, 1 червня християнська місія милосердя «Благодать» відкриє жіночий центр для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, котрі вже досягли повноліття. Подальша доля вихованців державних дитячих закладів є ще однією серйозною проблемою, адже ці діти не мають житла, і їм непросто знайти роботу або здобути освіту. Тож такий центр допоможе молоді визначитися зі своєю подальшою долею.

Що б Ви могли побажати людям, котрим небайдужа доля дітей, позбавлених батьківської уваги?

У наших селах зустрічаються будинки, вікна в яких запнуті плівкою або й узагалі розбиті, поблизу оселі ростуть чагарники, а в кімнатах – бруд і холоднеча. У цих будинках живуть діти та їх батьки, і з’явилися ці сім’ї не одного разу, не зненацька. Щодня ми проходимо повз них, не помічаючи їхніх проблем. Але якщо кожен з нас зупиниться біля такого будинку і протягне руку допомоги цим знедоленим дітям, наше суспільство не знатиме, що таке бездоглядні діти.
Насамкінець також хочу повідомити, що незабаром у родини мешканців Комінтернівщини будуть прийняті троє малюків, котрим ми щиро зичимо міцного здоров’я, успіхів, благополуччя і гарних, міцних родинних стосунків.
Отже, як сказано, не потрібно бути мільйонером, щоб усиновити дитину, але зробивши це, ви можете спасти людське життя…

Євгенія ГЕНОВА.