Халупа, складена нашвидкуруч з глини та соломи. Дві собачі будки, біля яких мерзлякувато щуляться, підібгавши тоненькі хвостики, худющі щенята. На шворці сушиться брудна подоба ковдри. З труби, котра стирчить з такого-сякого даху халупи, валить дим. У єдиній кімнаті – напівструхлявілі меблі: є ліжко, стіл і стільці. Помешкання, площею не більше 10 квадратних метрів, повне ядучого диму: саморобна пічка явно не справляється зі своїми завданнями. За столом – п’яні дід і баба. На ліжку сидить дев’ятирічний хлопчик. Його мама сьогодні твереза – сьогодні у неї вилучають сина. З цієї нагоди у «хаті»вирішили розтопити піч, а на вулиці у дерев’яному кориті замісили трохи глини – робитимуть «ремонт». Утім, лише для окозамилювання. Мама плаче, не хоче віддавати синочка. Баба проклинає представників державної влади, а потім береться до діла: хапає зламаний стілець і кидається на своїх «кривдників». Дільничний змушений надіти на неї наручники. Мамця нарешті виводить сина і заявляє, що завтра поїде «в область» скаржитися на районну владу, котра відібрала у неї дитину. Потім, ридаючи, обіймає малого і обіцяє, що просто так цього не залишить. Хлопчик теж схлипує і розмазує сльози по брудних щічках. Сусіди схвально кивають головами: так і треба, бо дитині тут не місце: попередню зиму він перебув у сусідів, бо вдома не опалювалося, до школи теж ходив не завжди. Що і коли він їв, достеменно ніхто не знає, однак бачили як він жував черству скоринку хліба, заїдаючи її цибулиною. Дитину везуть до райцентру. Мамі кажуть, аби приїхала завтра і привезла змінний одяг. Вона обіцяє бути. Ясна річ, ані наступного дня, ані пізніше вона не з’являється.
Подальша доля малого може скластися по-різному: якщо суд позбавить мати батьківських прав, його забере до себе тато (слава Богу, з татом дитині пощастило більше – він працює, не п’є, і донедавна малий жив у нього, але матуся Сергійка викрала). Втім, таких, як Сергійко (ім’я дитини змінено – Авт.), багато, і у більшості з них немає хорошого тата. Тоді – або притулок і дитячий будинок, або (якщо, знову ж таки пощастить) – прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу чи ж усиновлення. Це – якщо у когось заболить серце, коли Сергійко або Даринка загляне своїми зболеними очима у самісіньку душу.
«На жаль, вилучення дитини з сім’ї – не така вже й рідкість у нашій роботі. І щоразу матері плачуть, обіцяючи виправитися і повернути свою дитину, - розповідає начальник служби у справах дітей Комінтернівської райдержадміністрації Андрій Калашніков після наших спільних відвідин «родини» малого Сергійка. – У восьми випадках з десяти наступного ж дня вони забувають про її існування. Прикро, що сільська рада в цій жахливій ситуації проявила свою байдужість і навіть некомпетентність. Ми абсолютно випадково, від директора місцевої школи, дізналися про те, що у селі живе ця неблагополучна сім’я. У жодних звітах сільради ця родина не значилася. Її просто не існувало. Я розумію, що органи місцевого самоврядування не бажають ускладнювати собі життя, тож, якщо такі сім’ї не прописані на їх території, вони роблять вигляд, що проблеми не існує. Так справді простіше, але ж крім звітів і ділових паперів існує мораль, існує відповідальність влади на всіх рівнях за таких дітей, від котрих відмовляються їх батьки. Як ми, дорослі, сильні люди можемо щодня проходити повз ці халупи, знаючи, що діти, котрі мешкають тут, навряд чи сьогодні снідали і хтозна коли милися?».
За його словами, виявлення дітей, які підлягають обліку, здійснюється службою у справах дітей за інформацією органів внутрішніх справ, закладів освіти, охорони здоров'я та інших структурних підрозділів органів місцевого самоврядування. Однак, на жаль, найчастіше працівники служби зіштовхуються з нерозумінням і цілковитою байдужістю представників цих структур. На даний час при кожній сільській та селищній раді створені комісії у справах дітей, одним з пріоритетних завдань яких є обстеження умов виховання та проживання дітей, раннє виявлення неблагополучних сімей, в яких виховуються діти, забезпечення їх обліку та соціального супроводу, надання підтримки та допомоги дітям, котрі проживають в таких сім'ях.
Шкода, проте «на папері» це виглядає набагато краще, ніж у житті. Ось, наприклад, узяти проблему сімей, що кочують. На шпальтах газети «Тиждень» уже висвітлювалася ця проблема, однак вона все ще залишається надзвичайно гострою у багатьох населених пунктах району. Сім’ї-кочівники, як правило, неблагополучні, прибувають вони до нас з інших областей України та навіть з інших країн, в основному з сусідньої Молдови. Переважна більшість членів цих родин не має паспортів та свідоцтв про народження дітей.
«Ніхто не вдарив на сполох, не вжив дієвих заходів щодо їх паспортизації та реєстрації або повернення на попереднє місце проживання для вирішення питань поновлення документів, реєстрації дітей. Само собою, про це не було своєчасно повідомлено службу у справах дітей, і лише тоді, коли такі сім'ї були виявлені районними структурами, ці факти стали відомими, але вжити усі необхідні заходи щодо захисту прав дитини в таких випадках стає вже набагато важче», - зазначає під час нашої розмови Андрій Калашніков. В ідеалі все повинно виглядати так: після прибуття на територію сільської або селищної ради сім’ї кочівників представники ради разом з дільничним інспектором мають звернутися у паспортний стіл із запитом стосовно встановлення осіб прибулих та місця попереднього проживання. Насправді ж цим ніхто не займається, принаймні ще не було випадку, щоб хоч одну таку сім’ю затримали правоохоронні органи та з’ясували питання її подальшого перебування на території району. «Ці питання повинні вирішуватись органами внутрішніх справ разом з виконкомами сільських та селищних рад, причому терміново та ефективно, бо в іншому випадку район може перетворитися на анклав безпаспортних громадян та незареєстрованих дітей», - каже начальник служби у справах дітей. Про який же подальший захист прав дитини може йтися, якщо у неї немає навіть свідоцтва про народження? Де-факто цієї маленької людини взагалі не існує, отже, її не можна взяти в прийомну сім’ю, усиновити або навіть відправити до дитбудинку. Без маленького папірця, про який «забули» батьки та вчасно не потурбувалася місцева влада, маленьке просто приречене на жалюгідне існування чи (і це абсолютно реально) смерть.
Наприклад, на території Свердловської сільради проживають п’ятеро дітей, котрі не мають свідоцтв про народження, а на території Першотравневої сільради таких дітлахів аж восьмеро. У родині Б. – четверо дітей, власного житла вони не мають, тож і знайти їх буває досить складно: вони постійно перебираються на нове місце. Діти, зрозуміло, не мають свідоцтв про народження, але найгірше те, що батьки не мають паспортів, і, відповідно, виготовити дітям свідоцтва на даний час неможливо. Горе-батьків же навіть не можна позбавити батьківських прав. З лютого цього року діти тимчасово перебувають у притулку, що на них чекає у майбутньому – невідомо.
З метою запобігання дитячій безпритульності та бездоглядності службою у справах дітей разом з кримінальною міліцією у справах неповнолітніх регулярно проводяться рейди «Вулиця», «Вокзал», «Урок» тощо. Зокрема, протягом III кварталу було перевірено 62 неблагополучні сім'ї та вжито заходи щодо влаштування дітей до закладів соціального захисту, охорони здоров'я, повернення їх до сім'ї та навчання.

«Ведь так не бывает на свете, чтоб были потеряны дети…»

На щастя, у нашому жорстокому світі все ще залишається місце для доброти, тепла, любові. Діти, котрі не потрібні своїм батькам, раптом стають потрібними зовсім чужим людям. Буває так, що хворих дітей усиновлюють зовсім чужі люди, тоді як родичі відмовляються від маленьких.
А ось такий моторошний випадок: у сім’ї народилося 12 дітей, всі вони пройшли через школи-інтернати, адже час від часу «матусю» і «татуся» позбавляли батьківських прав. Та вони «не зупинялися на досягнутому» і народжували ще і ще. Минулого року їх немовля захлинулося і померло, адже матері на той час було не до дівчинки… Цього року з сім’ї (якщо можна так сказати) було вилучено четверо дітлахів. Найменшенький хлопчик, котрому ледве виповнився рочок, був важко хворий: його личко спухло від екземи, ранки кровоточили. Всі, хто бачив це маля, потім розповідали, що руки мимохіть стискувалися у кулаки – батьки ж лише знизували плечима… Його старші сестрички мали не набагато кращий вигляд.
Зараз малого та його трирічну сестричку взяли на виховання родина Олесі й Віктора Крохінових. Дітлахи одужали, їх рожеві повні щічки вже забули про всі біди і прикрощі, але ж чи так само швидко загоїлися їх душевні рани, хтозна. Малята називають Олесю і Віктора мамою і татом, а дівчинка навіть вигадала собі таку історію: нібито вона погано себе поводила і за це матуся покарала її, віддавши поганим людям, котрі били її і не давали їсти… І не поясниш дитинці, що та зла тітка і була її матір’ю… наразі сім’я Крохінових, які мають троє своїх дітей, проходять необхідне навчання, тож невдовзі у нашому районі буде створено ще одну прийомну сім’ю, вже другу. Першу було створено теж нещодавно – двох дітей взяла на виховання родина Чумлярів з Першотравневого.
Як уже писала наша газета, у Фонтанці нині виховує дев’ятьох прийомних дітей сім’я Шумейків – у їх великому, затишному будинку завжди панують любов і злагода, а над будинком, напевно, несе свою варту добрий янгол-охоронець. Їх прикладу послідувала ще одна сім’я – Ірина та Анатолій Пліски також беруть під своє крило знедолених дітей. Вони пройшли вже навчання, і вже наступного тижня на базі їх родини буде створено дитячий будинок сімейного типу. Олена Тараканова з Красносілки теж не змогла свого часу пройти повз дитячу біду – так четверо дітей з Сичавки знайшли у її домі свою нову сім’ю.
«Цікаво, що майже всі люди, котрі беруть на виховання чужих людей, належать до християнської місії «Благодать», - зауважує директор Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ганна Бірюкова. – Ця благодійна організація надає таким людям житло, допомагає матеріально, але й проводить суровий контроль за використанням наданих коштів та умовами проживання дітей. Якщо прийомні батьки погано справляються зі своїми обов’язками, то їх вихованців можуть навіть передати в іншу сім’ю». Центр соціальних служб також займається профілактикою бездоглядності та контролюють родини, в яких були зафіксовані проблеми з вихованням дітей. Ще одною серйозною проблемою, з якою доводиться стикатися його працівникам, - це влаштування подальшої долі дітей, які закінчили інтернати та повернулися додому. Вірніше, «додому» вони якраз і не повернулися через те, що дому у них немає… Причини того є різні, але найчастіше до цього призводить неналежна поведінка горе-батьків та відсутність ефективної роботи органів місцевого самоврядування, котрі не повинні видавати дозволи на продаж житла, де прописані неповнолітні діти, без згоди опікунської ради. «Приходить до мене юнак або дівчина і просить допомоги: житла немає, а, отже, немає прописки, відтак – роботи і будь-яких засобів до існування. А «шукати кінці» і тих винних, котрі дозволили колись продати будинок, уже пізно. Як цій молодій людині розпочинати життя? З чого починати свій шлях? А колись якийсь дядечко чи тітонька у сільраді просто полінувалися, не додивилися, не підписали, не подумали, не зробили, не потурбувалися…» - з розпачем розповідає Ганна Бірюкова і додає: «Треба бити в набат до того, як батьки спиваються, і перш за все захищати права дітей, не допускати виникнення таких безнадійних ситуацій».
З початку року працівниками Центру було обстежено 95 неблагополучних сімей, протягом 9 місяців поточного року в ЦСССДМ під соціальним супроводом перебувало 39 сімей, в яких виховується 61 дитина. Ця робота могла би бути якіснішою, якби у всіх сільських та селищних радах працювали фахівці по роботі з неповнолітніми, однак лише у двох сільрадах є працівники, котрі безпосередньо займаються проблемами дітей, в інших же ці функції покладені на касирів, землевпорядників, бібліотекарів, учителів, працівників будинків культури тощо. Люди не отримують за це заробітну плату, у них елементарно не вистачає часу, однак влада на місцях не поспішає вирішувати цю проблему. Наразі Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді створює філії на території сільських та селищних рад району. Вже створено філії в Олександрівській і Крижанівській сільрадах та селищний центр у Чорноморському, ще у двох – Кремидівській та Фонтанській – посади працівників філій досі вакантні. З 1 грудня філії планується створити у Визирській сільраді та Новобілярській селищній раді. «Спеціалісти цих філій допоможуть органам місцевого самоврядування вирішувати проблеми дитячої безпритульності та бездоглядності», - запевняє Ганна Бірюкова.
Однією з нагальних проблем, котра потребує найшвидшого вирішення, Андрій Калашніков та Ганна Бірюкова називають відсутність у Комінтернівському району тимчасового притулку для безпритульних або вилучених із сім’ї дітей. По суті, таких дітей нема куди подіти, тож доводиться просити допомоги у районної лікарні або везти дитину до одеських притулків. Притулок, розрахований на 15-20 місць, необхідний нині, як повітря, тож, можливо, знайдуться небайдужі люди, котрі б допомогли вирішити цю проблему. Поки що ж кожну дитину доводиться відправляти до Одеси, де не завжди для них створені належні умови для проживання.
«Нещодавно Президент України Віктор Ющенко сказав: «Щиро дякую кожному громадянину України, який усиновив дитину, врятувавши її від сирітської долі». І справді: лише сімейне виховання зможе залікувати душевні рани дитинки, котра залишилася без батьківської ласки, без материнських ласкавих рук і батьківської підтримки. Якщо маленького громадянина не всиновили, не взяли під опіку і не прийняли на виховання у прийомну сім’ю або до дитячого будинку сімейного типу, він потрапить до органів державної опіки. Але всі ми знаємо, яким є виховання у таких закладах, і якими виростають дитбудинківські діти. Якщо вам не байдужа доля цих малят, якщо ваше здоров’я, ваш вік і статки дозволяють вам подарувати радість бодай одній дитинці – зробіть це. Приходьте до нас, телефонуйте, і ми допоможемо вам зробити цю добру справу», - кажуть на прощання Ганна Бірюкова та Андрій Калашніков.
Обірвані, голодні, зіщулені від холоду… Скільки їх, цих маленьких людей, залишаються поза нашою увагою? Скільки разів ми проходили повз будинки п’яниць і скрушно хитали головами, коли бачили замурзані худенькі личка? Скільки разів плакали і не спали ночами, випадково зустрівшись з величезними очима безпритульного дитинчати, котре тримало у брудному кулачкові поліетиленовий пакет з клеєм? Колись ці діти виростуть і скажуть своє слово. Вони помстяться суспільству, котре зараз відвертає від них гордий погляд, гидливо морщачи носа. Але тоді буде пізно.
Адреса служби у справах дітей: смт Комінтернівське, пр-т 40-річчя Визволення, 2, тел..: 9-12-95: адреса районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: смт Комінтернівське, пр-т 40-річчя Визволення, 2, тел..: 9-19-23.

Євгенія ГЕНОВА.