24 листопада у селищі Комінтернівське відбулася, без перебільшення, визначна подія, - цього дня тут було урочисто відкрито меморіальний комплекс жертвам Голодомору і політичних репресій в Україні. Комплекс, ініціатором будівництва якого стала голова Комінтернівської райдержадміністрації Людмила Прокопечко, було споруджено винятково за рахунок добровільних пожертвувань громадян, його вартість склала понад 300 тис. грн. На місці колишньої балки за чотири місяці силами сотень людей з’явився комплекс, рівного якому нема в Україні – він складається з пам’ятного знаку «Скорботний ангел», альтанок, каплички та великого парку (загальна площа комплексу становить 1,1 га). У День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій на площі імені В’ячеслава Чорновола зібралися сотні людей – мешканців Комінтернівщини та гостей з усіх районів Одеської області. У промінні західного сонця люди сходилися до комплексу, несучи державні прапори, повиті чорними стрічками. Останньої суботи листопаду українці у всьому світі вшановують пам’ять тих, хто вмер найстрашнішою смертю – від голоду, організованого керівництвом Радянського Союзу. У вечірніх сутінках наші земляки об’єдналися на цій площі, аби пом’янути душі безневинно убієнних і вклонитися їх стражденній пам’яті: десятки вогників від свічок, запалених о шістнадцятій годині, осяяли обличчя нащадків тих, кому пощастило вижити у страшні тридцяті роки і продовжити український рід. Кожен з тих, хто запалив цього вечора свічу пам’яті, зігрівав душі своїх односельців і рідних, з якими нам, тим, хто народився набагато пізніше, не судилося зустрітися, однак відчуття втрати від того не стає легшим. Тож і зібрали мешканці нашого району таку чималу суму грошей – вони не забули лиха, що обпалило наш район 75 років тому і спорудження пам’ятного комплексу вважають своїм святим обов’язком. Почесне право відкрити комплекс разом з головою райдержадміністрації отримали гості Комінтернівщини – секретар Ради національної безпеки і оборони Іван Плющ, народний депутат України В’ячеслав Коваль, тимчасово виконуючий обов’язки голови Одеської облдержадміністрації Микола Сердюк та голова Одеської обласної ради Микола Скорик. Під час свого виступу Іван Плющ, виконуючи доручення Президента України, висловив усім, хто був причетний до спорудження меморіального комплексу, слова вдячності: «Всім вам, в особі Людмили Ярославівни Прокопечко, висловлюю слова подяки за те, що ви тримаєте той рух, який привів нас до незалежності, тримаєте той рух, який вів В’ячеслав Чорновіл. Висловлюю найщиріші слова вдячності за те, що саме на Одещині, на півдні України, робиться така справа. Цей почин заслуговує не тільки на вдячність, а й ще раз доводить, що Одещина – це частина України… Стоять за себе треба пам’яттю, а те, коли Україна стане багатою, залежить від нас», - сказав секретар РНБО та пожалкував, що такого комплексу немає навіть у Києві. Заступник голови Народного руху України В’ячеслав Коваль у свою чергу зауважив, що без правди не може бути розвитку: «Тому я гордий тим, що член Центрального Проводу Народного руху України пані Людмила зробила у Комінтернівському такий комплекс», - відзначив народний депутат, додавши: «Доки ми не оцінимо через власне серце те, що з нами робили, ми не матимемо майбутнього. Ми маємо дати правдиву оцінку тим подіям». «Нині навколо цифр щодо кількості жертв Голодомору точиться чимало суперечок. Знаходяться й такі, хто заперечує сам факт його існування. Однак смертельна трагедія 30-х років – не урок арифметики, бо за кожною цифрою тут стоять опухлі ноги батька, напівбожевільні очі матері, останній стогін дитини. Вдумаймося у те, що їли мешканці нашого району 75 років тому: бруньки, лободу, листя з дерев, кішок і собак, м’ясо мертвих коней, висівки, зерно з мишачих нірок, цвіт акацій… Уявімо собі на мить, що цю їжу споживають наші діти, і ми вже ніколи не зможемо сказати, що Голодомору не було, - сказала під час виступу голова Комінтернівської райдержадміністрації Людмила Прокопечко і зауважила, що нині «настав час слухати розповіді наших земляків, сусідів, родичів, знайомих. Настав час говорити про це, не боячись за своє життя. Лише дізнавшись правду про смертельний морок 30-х, ми зможемо звільнитися від його жахіть». Вона також подякувала всім, хто брав участь у спорудженні меморіального комплексу та тим небайдужим громадянам, котрі перераховували кошти на його будівництво, і висловила переконання. що наші люди вже ніколи не допустять повторення такої трагедії, «бо всі ми згуртувалися навколо цієї святої справи». … Біля двох колосоподібних стел з’являються капсули із землею, привезеною сюди з усіх районів Одещини. Потім біля них запалюються десятки свічок, і священики на чолі з єпископом Одеським і Балтським, владикою Яковом, правлять панахиду за невинно убієнними українцями. Лунає молитва за Україну у виконанні дуету «Доля», до Скорботного ангела, котрий зігріває крилами розбиту душу, виходить українська Мадонна. Вона заспокоїть душі невідспіваних дочок і синів, які в розпачі звертаються до неї з останніми молитвами. У такі миті кров починає повільніше пульсувати, і слідом з дітьми, одягнутими у національні костюми всіх народів, що постраждали в Україні від Голодомору, до пам’ятного знака рушають всі присутні. Рушають, аби викласти біля підніжжя Скорботного ангела символічний хрест із запалених свічок. Очевидно, такого дійства не було і в нашій столиці – працівники районного відділу культури та юні актори на найвищому рівні довели, що досягти досконалості можна менше ніж за рік напруженої творчої роботи. …Під звуки музики Мирослава Скорика повільно проходять повз пам’ятний знак люди зі свічками в руках. Ідуть разом з дітьми й онуками, щоб схилити голови перед вічною скорботою жертв Голодомору. Того вечора у всьому Комінтернівському, як і в інших селах району та усієї України, на вікнах будинків горіли свічки, зігріваючи своїм теплом ЇХ душі. Наперекір усім тим, хто наважується стверджувати, що Голодомору на українському Півдні не було. Наперекір брехні і лицемірству, тому що мешканці нашого району нарешті почули голос правди – тієї правди, якій довіряєш беззастережно, адже вона лунає з вуст твоєї бабусі чи дідуся. І вони не збрешуть. Пам’ять наших земляків воскресла. Воскресла для життя.
